.
.
https://www.facebook.com/vasulko
Скоро вже закриєсі трунва, поверх цего білого, як мрець світу… Закриєсі, і кине себе в чорну діру, в яму, що не буде навіть викопана людськими руками, бо будут думати, що ховати мерлого, то встид. Їм вже і так встид говорити молитву до плащаниці, колідувати до зірки.
Ми дивимось в телескопи очима астрономів, і їхніми головами крутять для нас планети замість Бога…
Ми, як мерці, лежимо і чекаємо, доки нас поховають, але самі дозволили ховати своїх дітей і батьків, як худобу.
Без ксьондза …
Навіть мрець у своїй хаті не вчує псалтир за собов, а душа буде ходити сорок день і шукати книжки, та не найде, бо вже заберут її ангели на ті планети, і побачить вона своїми очима те, що ми бачимо очима астрономів. Вчує лише своє ім’я в церкві, коли ксьондз буде правити Григоріянку… а може, і не вчує нічого…
Ми чекаємо, доки нас сховають, а вже самі себе сховали в чотирьох стінах. Ми – як мерці. Нам не треба ні прадіда видіти, нам не треба знати, в яких муках прабабуся народила на світ тіла, що прийняли від Боженьки душу, нам не треба знати, якою мовою говорять минулі покоління…
Ми навіть початку свого знати не хочемо, а лиш чекаємо, коли нас поховають і на кришці нашої трунви вже навіть хреста не буде, а тільки чужі відголоски будут сі чути через два метри сухої глини, яку навіть нема кому скропити сльозами або водицею святою на Зелені свєта…
Нам не тєжко було тримати на собі чужі хати і говорити чужою мовою, так ніби своєї не мали, та ми навіть не думали, як тєжко нам буде тримати чужий мармур на своїй могилі…
Ми й не маємо ніц, бо білі, як цей світ цілий…
Навіть хреста не будемо мати дубового, бо всі ліси наші ростуть за океаном вже, а якщо ні, то в ближчих землях, лиш не в нас тут…
Колись, у Сибірах, не було кому заквітчати могили «своїх», і по сей день до них вже ніхто не прийде. А вони, бідні, тримають чужу націю на собі. Їх відвозили туди примусом, а ми – самі лишіємо наших мерців тут колідувати і їдемо слухати, як наші коляди співає цілий світ…
Ми боїмося всяких вірусів, хилимо голови, бо так каже влада, але ще ні разу ми не схилили голови до тих слів, якими кричать наші предки, які дійшли до нас через історію, та вже й її ми не чуємо, бо мертві ніц не можуть чути…
Скоро вже закриєсі трунва поверх цего білого світу, але не чужими руками, а нашими…
І їх ми будемо складати на грудях до причастя, не розуміючи, що вже давно кров наша тече по всьому світу, лише не на своїй землі…
Ми – як мерці… Лиш ніяк не можемо вмерти… Бо чекаємо, поки пустить нас світ, а він давно вже мрець…
Все, що нам дано, то нам дано не від світу, але ми губимо то у світі і йдемо потім до Бога з пустими руками, якими закрили свою землю в трунву, і вона мусить тримати в собі те все, що колись робило її Україною, а тепер народило своє потомство, котре її зреклося…
Скоро вже закриєсі трунва поверх цего білого, як мрець світу, але закриють її душі. Бо трунву вже не буде кому зробити…
23:09 09.12.2020