До Дня української писемності та мови студенти-магістранти Факультету філології денної (групи УМЛсо-11м; УМЛф-11м) та заочної (Узмф-22) форм навчання під керівництвом директорки навчально-наукового Інституту українознавства, кандидатки філологічних наук, доцентки кафедри української мови Ґрещук Валентини Василівни підготували відеоролики, у яких продекламували поезії про мову Валентини Ґрещук та показали всю силу і велич українського слова.
Студенти групи УМЛсо-11м (Антоняк Ірина, Запоточний Назар, Костів Іванна, Перевалова Ольга, Файфрук Лілія, Шамлій Оксана) продекламували вірш “Співаю мовою своїх батьків…”. Цю ж поезію разом із учнями 8 класу Бабченського ліцею Солотвинської селищної ради зачитала студентка-магістрантка заочної форми навчання (група Узмф-22) Скрипник Тетяна. Студенти групи УМЛф-11м (Бойко Оксана, Думітраш Василь, Крук Анастасія, Павликівська Марія, Семенишин Наталія) презентували поезію “Мову свою бережи!” зі збірки “Ми зустрінемось там, де не буде війни”.
Переглянути відеоролики можна за покликаннями:
Відеоролик до Дня писемності та мови групи УМЛсо-11м
Відеоролик до Дня писемності та мови Скрипник Тетяни (група Узмф-22)
Відеоролик до Дня писемності та мови групи УМЛф-11м
Відрадно, що у цей день у рамках курсу “Стилістика та культура української мови” (викладачка – директорка навчально-наукового Інституту українознавства, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української мови Ґрещук Валентина Василівна) у соціальній мережі Фейсбук студенти 4 курсу опублікували свої тексти про роль і значення рідної мови у воєнні часи. Бакалаврині діляться своїми напрацюваннями:
Група УМЛсо-41
Пробоїв Діана
Мова… Який глибинний сенс закладений у цьому слові. Мова – це не просто засіб спілкування, це генетичний код нації, його душа, історія, традиція, менталітет. Без мови немає і нації.
Наша мова пройшла важкий шлях становлення разом із народом, вона не дозволяла йому знедуховніти, надавала надію на розквіт.
Сьогодні це свято є особливим для кожного українця, воно наповнене надією на очікувану перемогу, несе важливий посил та набуло єднального змісту для усіх тих, хто живе з Україною у серці.
Українці, які зараз обороняють свою незалежність, по-іншому сприймають мову. Мова сьогодні – це зброя, яку ми успадкували від своїх предків, яка дає нам силу та наснагу боротися. Нехай вивчення та популяризація української мови, які значно поширилися з початком війни, зберігаються і надалі.
У наш час молодому поколінню важливо розуміти, що мова – це життя і зброя. Нашим обовʼязком є плекати, удосконалювати і дбати про рідну мову для того, щоб зберегти націю, передати наш генетичний код наступним поколінням.
Гончар писав: «Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу». Памʼятаймо про це!
Учімо, удосконалюймо, плекаймо, любімо свою мову, адже вона для нас усе!
Слава Україні!
Гутник Світлана
Мова — найбільше багатство людини, першооснова етнокультури, велике духовне надбання народу, дзеркало душі, її серце. Чи має значення якою мовою розмовляти? Безумовно, що так!
Мова визначає самобутність народу. Житло, речі, одяг — усе це гине, гниє, горить, а мова невмируща — передається з уст в уста, з покоління в покоління, переходить з одного століття в друге. Ще змалку немовлята чують прекрасну, витончену, рідну та милозвучну колискову, дитинча знайомиться зі всіма багатствами і скарбами мови. І як сумно стає, коли українці соромляться рідного слова, як сумно, коли народ цурається її, показуючи неповагу, передусім до самого себе.
Мова – це багатство, послане народу Богом і не можна відмовлятися від неї, як, на жаль, дехто це робить. Олесь Гончар казав: «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може викликати поваги до себе», і це дійсно так, адже той, хто немає поваги до духовної скарбниці свого народу, є духовно убогим. Українці повинні гордитися, що мають можливість спілкуватися чарівною, мелодійною, могутньою, глибинною мовою. Народ повинен показати агресору, що мова має значення, і нам не байдуже, якою мовою спілкуватися. Українське слово закликає до боротьби, клекоче у ненависті до зла, несправедливості, насильства, адже пройшовши такий довгий, важкий та тернистий шлях, ніхто не має права забороняти його.
Пам’ятайте, дорогі українці, що мова – обличчя нації, її культури, тож якщо ми хочемо, щоб Україну поважали інші, то маємо навчитися шанувати своє слово і, насамперед, себе. Мова — це безсмертя народу, якщо вона з ним!
Леочко Віта
Важливу роль у формуванні національної свідомости та самоідентифікації українського народу завжди відігравала українська мова. Але в час війни її значення є неоціненним, бо вона стала символом нашої боротьби проти агресора.
Перш за все, мова є однією з найважливіших складових української культури та ідентичности. Вона є тим вузлом, який зв’язує нас з минулим, нашими предками та є спадкоємцем багатовікової історії та культурної спадщини.
Українська мова є мовою спілкування між українцями незалежно від їхньої етнічности, віросповідання чи політичних переконань. Вона об’єднує, мотивує, надихає нас в боротьбі за свободу. Використання української мови в різних аспектах нашого життя, таких як освіта, ЗМІ та адміністративна сфера тощо сприяє зміцненню нашого державотворчого потенціалу.
Українська мова також є ідеологічною зброєю в інформаційній війні з росією. Окупант активно використовує медіа та пропаганду, щоб впливати на нашу свідомість та використовує російську мову як засіб підкорення. Використання української мови є відповіддю на цей агресивний мовний наступ.
Не можна забувати також про важливу роль нашої мови у вихованні молодого покоління. З огляду на те, що діти найбільше схильні сприймати інформацію, то вони піддаються досить легкому впливові пропаганди та ідеологічних маніпуляцій. Ми, як майбутні вчителі та студенти Факультету філології, розуміємо, які непрості завдання постають перед нами – виховувати в учнів любов до рідного слова, допомогти їм осягнути неповторну красу рідної мови, звернути увагу на її багатство та милозвучність. Надіємось, що зуміємо це донести до своїх учнів і вони цінуватимуть рідну мову усе своє життя. А ми, зі свого боку, робитимемо все можливе для того, щоб у майбутньому змогти якнайкраще це зреалізувати.
Таким чином, українська мова є важливим інструментом у такі непрості для нас воєнні часи. Використання мови є засобом зміцнення нашої єдности, збереження української культури та розбудови сильної держави. Без сумніву, мова ідентифікує нас як націю, а отже, вона є могутньою зброєю у боротьбі за свободу та незалежність.