23 січня у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка відбувся науковий семінар, присвячений 90-річчю від Дня народження українського мовознавця Мар’яна Демського. Спогадами про видатного лінгвіста поділився доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ґрещук Василь Васильович:
«Якщо мені не зраджує памʼять, із Марʼяном Демським я познайомився у відділі мовознавства Інституту суспільних наук Академії наук УРСР на початку 70-х рр. минулого століття. Працюючи над збиранням матеріалу для своєї кандидатської дисертації, присвяченій історичному словотвору української мови, я часто навідувався до відділу, щоб опрацювати картотеку історичного словника української мови Є. Тимченка. В один із таких днів я вперше побачив Марʼяна Тимофійовича. На той час він уже перед кількома роками захистив свою кандидатську дисертацію, працював доцентом кафедри української мови Дрогобицького педагогічного інституту імені І. Франка і продовжував дослідження української фразеології. Приїхав у Львів із Борислава, де мешкав з родиною, щоб теж попрацювати в картотеці. З першого дня нашого знайомства мені дуже заімпонував Марʼян Тимофійович своєю комунікабельністю, ерудицією, почуттям гумору, оптимістичним сприйманням світу. Дуже швидко ми заприятелювали, незважаючи на різницю у віці (я майже на півтора десятка літ був молодшим). Ще більше нас зблизило те, що дорогі для мене старші колеги й наставники – Антін Залеський, Іван Вихованець, Михайло Паночко – виявилися близьким друзями Марʼяна Тимофійовича, підтримували тісні контакти з ним…
Звичайно, нас споріднювала передовсім наша наукова й викладацька діяльність. Вражав Марʼян Тимофійович своїми глибокими знаннями, але не тільки з мовознавства, а й з історії, етнографії, психології, літературознавства, герменевтики, інших галузей знань. Природу його енциклопедизму збагнув, коли якось довелося гостювати в його затишному будиночку в Бориславі: мав прекрасно укомплектовану бібліотеку, чимало раритетних видань, низку книг, які в ті часи можна було знайти лише в спецфондах, чудову добірку довідникової літератури.
Був надзвичайно цілеспрямованим, мобільним, справжнім «працеголіком», одначе завжди знаходив час допомогти близьким порадою, поділитися, бодай листовно, якщо не випадало нагоди безпосередньо, новинками наукової, і не тільки, літератури. Гостро реагував на несправедливість і знав собі ціну. Пригадую, як у важкі для Марʼяна Тимофійовича часи, коли після успішного захисту докторської дисертації через депеші «доброзичливців» про націоналізм її автора тодішній ВАК СРСР не затвердив його у званні доктора філологічних наук, найближчі друзі з його оточення з настанням незалежності й створенням українського ВАКу неодноразово переконували його повторно захистити дисертацію. Відповідь була приблизно така: «Я залежну від мене роботу зробив. Я підготував дисертацію і захистив її, а те, що її не затвердили, це вже інше питання, і хай воно буде на їх совісті»…
Марʼян Тимофійович був справжнім патріотом України і своєю щоденною працею підтверджував цей статус. Із настанням незалежності подвоїв свої зусилля в розбудові державності, в утвердженні української мови як державної, у вихованні патріотизму в студентства й молоді загалом. Памʼятаю його в ті часи безмежно енергійним, окриленим. За місцем праці створює й очолює осередок Народного руху України за перебудову, стає діяльним членом ради Товариства української мови імені Тараса Шевченка при педінституті, звалив на себе ношу перекладання з російської мови частини статутів військовиків Збройних сил України, активно долучається до укладання російсько-українського словника військової лексики, досліджує мовознавчі аспекти функціонування лексикону військовиків, пропонує тему для кандидатської дисертації з історії становлення та розвитку української військової термінології. Думаю, що й обʼєктом своїх наукових студій Марʼян Тимофійович обрав українську фразеологію невипадково, адже саме вона є тим неоціненним скарбом, який дає змогу зʼясувати своєрідність і неповторність національної самобутності, особливого світовідчуття й світобачення нашого народу».
