Кафедра української мови Факультету філології продовжує тішити студентів та викладачів заходами в рамках святкування Тижня української писемності та мови.
6 листопада 2018 року в стінах Прикарпатського університету відбувся ще один – творча зустріч, ініціатором і координатором якої виступила доцент кафедри Оксана Дмитрівна Ципердюк. Організацію та проведення взяла на себе Lit.Platform (Літературна платформа), яка зародилася з ініціативи креативних студентів ще влітку і має позаду вже кілька мистецьких заходів.
Творча зустріч, яка відбулася, мала назву “Літературна душа” і проводилася у вигляді літературного дійства з читанням авторської поезії, прози, перекладу. Організатори заходу прагнули донести до слухачів красу українського слова, його мелодійність, довершеність, те, як вдало воно може втілити емоції, почуття, настрої неповторних літературних душ – особистостей, що прагнуть відкрити свої світи іншим. Загалом своїм доробком поділилися дванадцятеро молодих людей. Свою прозу представили студентки філологічного факультету Анна Мотика, Вероніка Калитяк, Євгенія Палійчук.
Анна Мотика вразила етюдом меланхолійної осені:
“Коли зорі ховались за темними хмарами, Осінь повільно йшла мертвим асфальтом. Її кроки заколисували місто. Вуличні ліхтарі освітлювали дивну постать. Печальний Місяць пильно вдивлявся на сплячу Землю, наче шукав когось. Жінка підняла обличчя вгору, і в зіницях відбилось бліде світло. «Я вже не вернусь, батечку, – прошелестіла пошерхлими губами. – Не вернусь. Я бранка тут. Твоя вільна дочка – бранка цієї планети. Не чекай мене, тату!»… Місяць дивився на неї своїм людським обличчям, поки не почав маліти. Страждання перетворило його в тоненький серпик, що зачепився за хмару і впав на дно неба. А Осінь стояла, поки блідо-жовте світло в її зіницях не зникло остаточно. І знову пішла непевним кроком, розіславши густі тумани задуми, що намистинками кришталевих сліз скрапували на опале листя…”
Євгенія Палійчук шокувала змалюванням жорстокої війни в оповіданні під назвою «Пурпурова маківка». Вероніка Калитяк хвилювала уяву новелою “Коханці”:
“…Цілував. Його обриси у темряві мали барву насолоди.
“А тобі лише дев’ятнадцять…”
“А його скроні вже притрушені снігом від зим. Минулих. Теплих, морозяних, крижаних…”
“Побути б його весною…”
“Зранку я лежатиму на його колінах. Волосся розкинеться водоспадом золотистих вод на невеликому ліжку.
«Ми могли б зустрічатися іноді…» – промовлю тихо.
“Олю, ти маєш зрозуміти, ми не можемо…Подумай, що це була одна прекрасна мить. А потім я загубився. Поїхав до свого міста. Зник”.
“Я дужче пригортаюсь до його колін. Потуплюю очі в підлогу. Мені хочеться кричати. Кинутись йому до ніг. Витирати їх своїм волоссям.
Десь всередині так жалібно тремтить струна: ось-ось порветься…”
Справжню майстерність перекладу показала Юлія Гашинська з Факультету філології, зачитавши “Обсесивно-компульсивний розлад” (переклад з англійської Ніл Хілборн).
Приголомшував читанням власної поезії Богдан Кирста (Факультет філології, польське відділення), пропускаючи крізь себе буквально кожен поетичний рядок:
Привіт, листопаде.
Допоки у нас є ще ця осінь,
допоки листя і далі падає,
ти будь моєю, як ніколи досі,
ти будь водою, життям, наснагою.
І поки у повітря не вплелися морози,
поки жовтизна ще переважає,
мила, бережи, бережи свої сльози,
як Петро – ключі від раю.
І поки ніч наша ще не втрачена,
ти під дощем віднайди мене.
Кожна пора приховує значення,
лиш розшифруй його поміж римами.
Тонким ліричним смичком торкнулися струн душі поезії Роксолани Чимборан (Факультет іноземних мов), Ірини Блаженко (Факультет філології, спеціальність – журналістика). Запам’яталася також лірика Ірини Федорів (Юридичний факультет):
…Мить, коли зорі були під ногами,
Крига й вогонь працювали на нас.
Зараз між нами лиш кілька кварталів,
Кілометри думок і покидьок – час.
Хочеться кави, нестерпно міцної,
Книга в руках, і щоб до рання
І все ж-таки вірш цей проник тобою,
Мабуть, тому що я досі твоя…
Сюзанна Мотрук (Факультет історії, політології і міжнародних відносин, магістр) викликала своїми поетичними рядками у слухачів цілий калейдоскоп образів:
Ми повернемось зовсім іншими,
В тиші залишені, наші душі оглушені,
Просили ніжності.
Танцюй посеред Риму,
Танцюй, моя зірко!
Це треба було в пеклі прожити,
Щоб хоч секунду побути щасливою.
Танцюй за всіх, і за всі втрати,
За Іловайськ, Дебальцеве І анексію Криму.
Можливо, почують,
Блукачі у небі,
Ти стукай в небесні ґрати.
Лети, моя птице, лети,
Спалюй собою мости.
Від весни й до весни,
Щоб тебе не знайшли…
Марія Федорів (Факультет філології) проникала в серце безпосередністю та грайливістю поезій:
Надую…
Надую тебе, мов бульбашку,
Розчинишся, утечеш,
Сховаюсь у власну мушлю,
У плетиво дивних чудес.
Надую тебе, мов повітря,
І ти у вікно полетиш,
Оплутаю серце сіттю
Й сидітиму тихо, мов миш.
Надую тебе, мов вітрила,
Пливи, мій кораблику, в даль,
Я теж розпускаю крила,
Шукаю загублений рай.
Я відлітаю в море,
Подалі земних інтриг,
Довкола мене лиш зорі,
А вітер… і той майже стих.
Лагідний сон торкнеться
Кутиків моїх очей,
А коли день розпочнеться,
Творитиму нових людей!
Сергій Генза (Фізико-математичний факультет, магістр) утілював свої переживання й візії в поезії у творі під назвою “Надія”:
“Минає одинадцятий місяць. Усе без видимих змін. Скільки б часу не згаяли — нічого суттєвого не відбулося. Особисто мені важко розпізнати хоча б одну несамовиту мить, наповнену отим незвіданим, п’янким, химерним. Лише окрім тих дивних-дивних днів, коли я ще любив. Ти знаєш, прямо зараз йду дорогою додому. Так, зав’язав. За спиною інструмент, в кишенях сотня й грудка щастя. Несу залишки твого тепла прямо у власну домівку, мрію залишити шматочок під ковдрою, бодай на хвилину. Так, у мене все добре. Повторюю, Я зав’язав з алкоголем. Обіймаю гітару, бо більше нІкого. Сиджу вдома сам, в серці немає нікого. Я самотній, як дерево в саду якогось Бога. Так повинно бути. Суто неприємний досвід, який зберігається у вигляді застереження, без пояснень…”.
Мирослава Ванджурак читала напам’ять уривок із «Гайдамаків» Т. Шевченка.
Завершувала літературний вечір Оксана Махник (Факультет філології) – кавером на пісню Тіни Кароль “Закрили твої очі”. До слова, завдяки Оксані автори мали можливість читати свої творіння під чудовий музичний супровід.
Ми ще раз дякуємо всім присутнім, організаторам та ініціаторам цього свята, завідувачеві кафедри української мови Ґрещуку Василеві Васильовичу за натхненне вступне слово та деканові Факультету філології Романові Богдановичу Голоду за підтримку та пильну увагу до заходів, які здійснює Літературна платформа.
Вероніка Калитяк
