«Розмовлятиму українською, бо я з України!»: у рамках вивчення дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» (викладач – Оксана Ципердюк, доцент кафедри української мови ПНУ) студенти факультету іноземних мов продовжують ділитися своїми думками про значення рідної мови, висловлюючи небайдужість і щиру любов до українського слова в есеях, які вони підготували до Міжнародного дня рідної мови.
Діана ЧЕРНЯК, група А-11:
«Мова – цінний, до кінця незбагненний скарб нації.
Мова як повітря, без якого неможливо розвиватися, мислити, творити, насолоджуватися всіма барвами життя.
Мова як струмок холодної джерельної води, що оживляє все єство людини, щоби досягнути вершин заповітних мрій.
Мова, як порив сильного вітру, несе в досі невідомі світи знань і можливостей.
У світі кілька тисяч мов. І кожна унікальна й неповторна. Усі вони, крім моєї, іноземні. Рідна тільки одна – материнська, солов’їна, найкраща. Вона особлива тому, що нею розмовляли мої прадідусь, бабуся. Нею говорять мої тато, мама, брати й сестричка. Дітей своїх також учитиму нашої мови, для мене це важливо.
Я дочка свого народу – багатостраждального, розстріляного, катованого, але нескореного, непереможного, християнського, народу зі сталі.
Розмовлятиму українською, бо я з України!».
Надія СЕМКОВИЧ, група А-11:
«…У долині, серед буйних вітрів, морів, просторів видніється прапор… Поєднання небесної блакиті і хліба. Стає тепло від усвідомлення, що це твій народ, твоя земля і що ти частина великої Галактики – українського слова, мови, вишиванки, стрічки червоної, запаху волошки, запаху волі. Галактики, що зветься Україною.
Цікаво, а як ти можеш визначити, що в тобі тече українська кров, народившись в іншій країні, родині, не знаючи про своїх рідних нічогісінько. Чомусь багато псевдоамериканців, італійців і навіть французів усвідомлюють, що це не їхнє, що вони опинилися в країнах жаб’ячих лапок, моди, картин, поцілунків, фільмів зовсім випадково. Напевне, у серці кожного українця схована крихітна мапа, яка не дає забути шлях до рідного дому. І ця мапа – це перш за все мова.
Що значить розмовляти українською? Невже це просто вихідними вмикати радіо й підспівувати Пономарьову, “Океану Ельзі”, Могилевській? Ні, розмовляти українською – то носити завжди при собі жаринку мови, такої незламної, нескореної, своєї. Мови, яку попри всі заборони та утиски наші пращури передали нам у спадщину і яка дійсно гідна, щоб нею пишалися.
А знаєте, хто для мене був справжнім українцем, який любив українську мову? Той, хто знав безліч українських поезій, хто щиро вболівав за рідне слово, хто приходив додому і завжди казав: “Слава Україні! ” Це мій дідусь. Справжній патріот, українець. Часто мені замість казок читав уривки з “Тополі ”, “Катерини”, повторював слова Шевченка: “Учітесь, читайте, і чужому научайтесь”. І розпалював вогник любові до свого народу.
На превеликий жаль, останнім часом нашу мову дуже засмічують сленгові слова, іншомовні запозичення. Але, вивчаючи іноземні мови, ми не повинні забувати, що рідна мова – то мова нашого серця, то найбільше багатство нашого народу.
Через трагічні події, які переживає наш народ, зараз стає популярно та престижно розмовляти вишуканою українською мовою. До всіх приходить розуміння, що знання рідної мови – це фундамент, завдяки якому будується нація, піднімається її сильний дух та незламність.
Мені сподобалися слова Андрія Содомори: “Людина не повинна бути колекціонером мов” та “Знання іноземної мови відтінює красу рідної”. Тож які б іноземні мови ми не вивчали, де б і коли б ми не були, намагаймося завжди возвеличувати красу рідної мови та пам’ятати про її унікальність і неповторність».
Іванна КАЛЬМУЧИН, група А-11:
«Рідна мова – це найбільше надбання кожного культурного народу, найцінніший скарб нації, її найбільше багатство. Рідна мова – це голос народу, невід’ємна частка Батьківщини. Це та мова, якою почуто перше мамине слово, з якою пов’язані найкращі та безтурботні спогади минулого – дитинство.
Людина може володіти великою кількістю мов, проте найкраще вона повинна опанувати рідне слово. Найдорожча та наймиліша для людини – її рідна мова, яка зберігає світлі спогади з життя, у якій чується голос наших предків. Український народ ставився з великою пошаною, любов’ю та вірою до своєї мови, за існування якої боролися наші предки і борються наші сучасники.
У кожного народу своя особлива мова та її історія. Кожна нація любить та шанує свою рідну мову, яка ідентифікує її як народ. Знання іноземних мов – надзвичайно великий плюс у житті людини. Це дає можливість більш вільно та впевнено почуватися в іншомовному середовищі, набагато легше налагодити контакт, коли це потрібно. Безумовно, володіння іноземними мовами розширює наш світогляд, наповнює новими знаннями. Проте освічену людину насамперед характеризує знання найважливішої мови в її житті – рідної.
У своєму житті хочу побачити світ, подорожувати, але ніколи не забуду своєї мови – мови моєї країни, мого народу, моєї сім’ї. Мова – безцінний скарб, переданий нам нашими предками, а наша місія – не дати знищити та зберегти її будь-якою ціною».
Марія КУБАРИЧ, група А-11:
«Важливість рідної мови неможливо переоцінити. Хоча існує багато іноземних мов, які можна вивчати й цінувати, ніщо не може зрівнятися з тим зв’язком, який людина відчуває з рідною мовою. Для багатьох людей рідна мова – це більше, ніж просто засіб спілкування. Це частина їхньої ідентичності, зв’язок з їхньою культурою та спадщиною. Говоріння та розуміння рідної мови дозволяє людям повністю виражати себе, спілкуватися з іншими членами своєї спільноти та відчувати почуття належності до неї.
Вивчення іноземних мов може бути неймовірно корисним як в особистому, так і в професійному плані. Воно може розширити світогляд, полегшити подорожі та культурний обмін, а також відкрити можливості для кар’єрного зростання. Однак важливо не нехтувати власною мовою в цьому процесі. Справді, вільне володіння рідною мовою часто може слугувати фундаментом для вивчення інших мов, оскільки допомагає розвинути міцні комунікативні навички та глибше зрозуміти мову загалом.
Крім того, збереження та популяризація рідної мови має вирішальне значення для підтримки культурного розмаїття та запобігання ерозії мов корінних народів. У багатьох частинах світу домінування кількох основних мов призвело до втрати незліченної кількості малих регіональних мов. Це не лише позбавляє людей їхньої мовної спадщини, але й руйнує культурне розмаїття та загрожує виживанню традиційних знань і практик.
Хоча вивчення іноземних мов, безсумнівно, є важливим, ми ніколи не повинні забувати про значення нашої власної мови, бо рідна мова є життєво важливою частиною ідентичності, ключем до культурного взаєморозуміння та засобом збереження мовного багатства. Тому її слід цінувати й плекати як для власного блага, так і для добра майбутніх поколінь».
Віталіна ШОЛОПАК, група А-11:
«Коли ми народжуємось, то починаємо пізнавати світ. Поки ще малі й беззубі, світ нам пояснює мама. Як? Рідною мовою, саме нею було перше слово, крик, захоплення й почуття радості. Мова формує нашу картину світу, допомагає розпізнати більше. Ми залежні від неї в найкращому сенсі. Ми не можемо висунути голову з мови й подивитись, що там поза нею, бо ми – в ній!
Вольтер писав, що всі найголовніші іноземні мови можна вивчити за шість років, але для вивчення своєї недостатньо всього життя, бо вона – досконала. І це мене в українській завжди світло приголомшує. Це те, що змушує падати перед нею ниць, захоплюватись, вивчати її ще більше й усе одно ніколи не осягнути. Тут варто задуматись над її цінністю, адже це те, що єднає людей у націю. То не просто засіб спілкування, то частина нашої культури та історії, наша ідентифікація. Рідна мова додає впевненості в собі та власних силах. Іноземна ж – це круто, але я стверджую, що рідна – це набагато крутіше. Шевченко писав: “Учітеся, брати мої! Думайте, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”.
Звідусіль чуєте, що без іноземної не буде майбутнього? А я скажу, що без рідної не буде нічого. Це те, що сидить усередині тебе із самого народження. Доведено, що рідна мова закладена в людині генетично, з іноземною – не так. Саме мова робить людину незалежною. Варто ще підкреслити, що вивчення іноземної мови базується на знаннях рідної, адже це основа, наче корінь з дерева, з неї починається життя. Якщо це – українська: мальовнича, приємна, поетична, багата на вирази та слова, мелодійна, солов’їна. Не потрібно причин, підстав чи арґументів, щоби любити її, як не треба їх, аби любити маму. Усе одно, яке місце вона посідає на конкурсах краси, бо байдуже, визнає хтось її красу чи ні. Я люблю рідну мову, бо вона моя.
Нехай для кожного вона буде наймелодійнішою, навіть якщо в ній не буде жодного голосного».